На околицях Одеси, неподалік від 6-го кілометра дороги до Овідіополя, розташована одна з найстрашніших таємниць минулого століття – секретний об'єкт НКВС, відомий як «Татарка». Це місце, де були поховані жертви комуністичного терору, про що інформує Український інститут національної пам'яті.
У 1930–40-х роках тут діяли каральні підрозділи НКВС. Людей привозили сюди після нічних арештів, розстрілювали і закопували без жодних ознак ідентифікації.
«Це українська Биківня в Одесі – зона смерті, яку намагалася стерти з пам'яті Москва», – зазначають експерти.
У 2007 році тут виявили залишки понад тисячі тіл, жертв масових розстрілів 1937–1938 років.
Під час досліджень у 2021 році волонтери і дослідники знайшли 29 могильників з людськими залишками. Загальна кількість похованих може становити від кількох тисяч до 8 000 осіб, за оцінками архівних досліджень.
«Серед убитих – селяни, вчителі, військові, священники, поляки, болгари, євреї, українці… Всі ті, хто чинив опір радянській владі своїми думками, вірою або ж просто прагненням до свободи. «Татарка» – це не єдиний випадок. Подібні трагедії мали місце в Биківні під Києвом, у Вінниці, в Харкові. Проте одеське поховання є одним з найбільших на півдні України. Тут, де колись проходили чумацькі шляхи і звучала музика кобзарів, спочивають безіменні мученики українського народу», – пишуть науковці.
Археологи, історики та судові експерти закликають до проведення масштабної ДНК-ідентифікації та створення меморіалу. Вони наполягають, що це не просто розкопки – це повернення імен.
«Кожна знайдена кістка – це свідчення злочину, який Москва роками приховувала під грифом «цілком таємно». Одеса повинна пам'ятати. Одеса – це місто, яке стало свідком найтемніших моментів тоталітаризму. Тут вбивали українців за їхню мову, віру, за те, що вони відмовлялися бути рабами імперії. І сьогодні, коли Росія знову несе терор в Україну, ми повинні заявити: «Ми знаємо своїх катів і ми знаємо своїх мучеників». Пам'ять – наша зброя проти забуття.
Ми не можемо повернути життя, але можемо відновити гідність.
Ці місця мають стати національними меморіалами, просторами історичної освіти та вшанування – не лише для України, а й для всього світу», – впевнені історики.